(Приходят беременные женщины,
мам которых я наблюдала и слушала их,
этих новых беременных, сердечки...)
* * *
Большое сердце - малое сердечко
Сегодня принесло на мой прием.
Еще никто не видел человечка,
Но все сосредоточено на нем.
И малое - в два раза чаще бьется,
Как будто бы старается догнать
Большое, или просто признается
В любви - к той, что ждала и будет ждать.
Да, сложно объяснить, понять - сложнее...
Какие-то сердечки... что, к чему?
А собственная жизнь идет быстрее,
Ведь этим много лет живу, служу.
И суть, и смысл всего, чтоб было ясно -
От Бога жизнь, рождение и смерть,
Но знать, что я чуть-чуть, слега причастна,
К какой-то жизни - маленькая честь!
Я четверть века на своем участке.
Приходят мамочки, которых я
Вела в утробе трепетно, как в сказке,
Предвосхищая сложность бытия.
...И вновь большое - малое сердечко
Сегодня принесло на мой прием.
Не надо было лишнего словечка -
Мне все проговорило о большом...
Как, много лет назад, большое сердце
Растило то, что подарил Господь.
Да... к тайне той лишь приоткрыта дверца,
Но есть одно название - ЛЮБОВЬ.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 8674 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
